Ксенія Бонюк народилася та виросла у селі Східне на Херсонщині. До 24 лютого її життя було спокійним і розміреним. Проте велика війна принесла в її рідне село ворожі танки, окупацію та артилерійські обстріли. Її історія — це болісний досвід розлуки з найріднішими, життя під прицілом та незламної віри у повернення додому.
Тихий ранок, який розірвали вибухи
Ранок повномасштабного вторгнення розпочався для Ксенії незвично тихо, але з гнітючим тягарем на серці. Дівчина не могла зрозуміти, що відбувається, поки не почула гучний звук телевізора із сусідньої кімнати. Батьки дивилися новини: почалася війна, введено воєнний стан.
Оскільки батьки мали йти на роботу, мама наказала Ксенії негайно збирати речі та йти до бабусі. Саме тієї миті, коли дівчина почула слово «збиратися», за вікном пролунали перші вибухи.
| Наслідки російської атаки на село Східне 10 березня 2025 року. Фото: Херсонська міська військова адміністрація
«Це було дуже тяжко для мене. Я не уявляла, що стикнуся з таким у своєму житті», — зізнається дівчина.
Разом із двоюрідним братом Ксенія пішла до друзів сім'ї, де був підвал. Там вони й жили перші дні, ховаючись від невідомості.
Танки під вікнами та життя на пороховій діжці
Окупація відбулася блискавично. Вже з 24 на 25 лютого в мережі з'явилися фото: російські військові зайшли в село і замінили український прапор на ворожий.
Агресори одразу заполонили вулиці. За своїми вікнами Ксенія бачила російську військову техніку. Окупанти зайняли місцеву птахофабрику, перетворивши її на свою базу.
| Чорнобаївська птахофабрика поряд із селом Східне після перебування в ній військових рф. Фото: LATIFUNDIST.COM
Почався період, коли люди великими колонами щодня покидали Східне. Ксенія з родиною також вирішили виїжджати.
Найстрашніший спогад часів окупації — перший артилерійський обстріл. Тієї ночі Ксенія була вдома з татом і подругою. Вони сиділи в темряві при свічках, аж раптом небо за вікном стало яскраво-червоним, і пролунав оглушливий вибух.
«Ми впали на підлогу отаким клубком сплетених тіл. Ми просто обіймалися і сиділи на підлозі за ліжком цілу годину. Я спілкувалася в чаті у Viber зі своїми однокласниками, і ми буквально прощалися одне з одним, бо думали, що не виживемо».
Лише на ранок вони дізналися, що снаряд влучив у сусідній будинок, де жила сім’я з маленькими дітьми. Людей врятувала лише щаслива випадковість, проте їхня оселя відновленню вже не підлягала.
Повернення додому та нові виклики
Виїжджати було нестерпно боляче. Ксенії довелося покинути рідні стіни, найкращу подругу, яка пробула в селі всю окупацію, та найголовніше — свого тата. Проте розлука не була вічною. Щойно Херсонщину та рідне Східне деокупували, родина почала шукати шляхи додому. Через відсутність власного авто довелося чекати на попутників, і 28 грудня, напередодні Нового року, Ксенія нарешті обійняла тата.
Здавалося б, найгірше позаду. Дівчина швидко звикла до звуків віддалених вибухів. Але однієї весняної ночі прилетіли «шахеди».
«Я завжди ненавиділа звуки “шахедів”, але вони завжди пролітали повз. А тут так не сталося… Було пізно вночі. Мене схопила велика тривожність. Я просто дивилася на те, як за моїм вікном розгорається вогонь».
Цей випадок залишив свій слід — у Ксенії з'явилися проблеми із самопочуттям та тривожністю. Проте, попри всі випробування, вона точно знає, що допомагає вистояти у найтемніші часи. Її порада всім, хто проходить через подібне горе, проста, але життєво важлива:
«Тримайтеся якомога ближче до своїх рідних. Тому що в них уся підтримка, щоб пережити ці тяжкі моменти».