Вероніка з міста Лозова на Харківщині мала яскраве підліткове життя: постійні виступи, змагання з танців, шкільні активності. 23 лютого вона вчила вірш на урок, який так і не розказала, а вже за місяць — тікала від війни в тамбурі евакуаційного потяга. Її історія — це шлях від втрати всього до терапії, прийняття своєї реальності та повернення до творчості.
Невивчений вірш і страх окупації
Підліткове життя Вероніки вирувало: завдяки танцям вона об’їздила безліч міст України та бувала за кордоном. 24 лютого дівчина прокинулася від купи повідомлень від друзів. Її мама, на диво, залишалася спокійною, але для самої Вероніки цей день став початком життя у постійному стресі та інформаційній бульбашці.
«Найбільше я переймалася за те, що наше місто захоплять. Саме окупація мене лякала найбільше. Перші два тижні пройшли в доволі спокійній обстановці, але далі почали літати “шахеди”, винищувачі», — згадує дівчина.
| Наслідки російських атак по Лозовій. Фото: ДСНС України, Діло і Слово
| Влучання російського шахеда в потяг на вокзалі Лозової 14 червня 2026 року. Фото: Суспільне Харків
Коли за місяць мер Лозової закликав жителів до евакуації, родина одразу ухвалила рішення їхати.
Один квиток у невідомість і врятовані життя
Вони зібрали одне невелике суцільне життя у валізи: один чемодан на двох із мамою та рюкзаки. Евакуювалися великою компанією — шестеро людей та двоє котів. У переповненому потязі місця не було, тому провідник пустив їх сидіти просто в тамбурі. Дорога була довгою, з постійними зупинками у степах. А наступного дня родина дізналася новину, від якої холоне кров.
«На наступний день був приліт по нашому вокзалу і вокзалу в Краматорську. Ракета в нашому місті, на щастя, не зірвалася, але в Краматорську були жахливі наслідки... Це було дуже страшно читати і розуміти, що ми могли опинитися саме там».
| Влучання російської ракети у вокзал у Лозовій 5 серпня 2025 року. Фото: ДУМКА, ДСНС України
Фінляндія: культурний шок та повернення в Україну
Невизначеність привела їх спочатку до Ужгорода, а згодом — до Фінляндії. За три місяці життя за кордоном Вероніка відчула всі складнощі еміграції: інший клімат, чужа культура, спроби поєднати навчання у місцевій та українській школах і повна відсутність танців.
Життя у Фінляндії вимагало значних фінансових ресурсів, яких родина не мала. Тому вони вирішили повернутися в Україну, зупинившись у місті Берегове на Закарпатті, де перебувала тренерка Вероніки. Проте й тут на них чекали випробування.
«Було важко адаптуватися, не мати грошей на оренду чи взагалі на життя. Ми змінили близько семи місць, шукали по селах щось краще. Моя мама дуже тяжко працювала на заводах. Тоді я навіть не думала про те, щоб продовжувати свій танцювальний шлях», — ділиться дівчина.
Відродження через біль: університет і рідна Лозова
З часом ситуація стабілізувалася. Вероніка вступила до університету, де змогла поєднати дві свої пристрасті — почала навчатися на журналістку і паралельно розвиватися як хореограф. Студентство дало їй можливість навідуватися додому. Перший зимовий приїзд до Лозової подарував неймовірне відчуття дому. Але з часом радість візитів затьмарилася тривогою — лінія фронту наближається, а ворожі ракети вже влучали і в житлові будинки, і в рідну школу дівчини.
| Зруйнована школа російкою ракетою 13 вересня 2022 року. Фото: УКРІНФОРМ
«Це дуже страшно усвідомлювати, особливо коли там залишається бабуся. Вона ніколи не виїде, бо це її господарство, її дім. Я її рішення приймаю, але особисто для мене читати новини про обстріли — це дуже складно. Але це наша реальність».
Прийняття
Сьогодні Вероніка активно працює над своїм ментальним станом у терапії. Вона глибоко переосмислила все пережите і дійшла важливого висновку: жаль про минуле ніяк не допоможе майбутньому.
Зараз дівчина знаходить заспокоєння у тому, щоб допомагати іншим, ділитися своєю творчістю та історіями про події в Україні.
«Те, що відбулося зі мною — це лише мій шлях, мої випробування, які допомогли мені стати сильнішою. Єдине, що залишається — це прийняти все, що було і є. І надалі йти своїм шляхом, розвиватися і давати людям те, що можу дати», — підсумовує Вероніка, демонструючи справжню стійкість свого покоління.